Я стріла Каїна і Авеля – вві сні.
Вони ще грали в киці-баби на осонні,
Лементували, пізнавали смак борні.
Під перегуд росло каміння – на жертовник.
Ботей пухких овець тік за хитку лозу,
Чорнильних кипарисів ряд, гігантські мушлі.
Скидалася гірська місцевість на Гурзуф.
А я – вагітна – йшла по виноград і груші...
Сховати б Авеля в мережаний рукав
І понести у благодать повз ранні смокви!
Сумирний менший брат за валуном зібгавсь,
А Каїн лоба морщив, поспішав на лови.
І підняла я очі до важких небес.
І не побачила рокованого вбивства…
Невже у тому сновигань єдиний сенс,
Щоб від безсилля сотворяти плач-молитву?
Я знала Каїна: минав піском… убрід…
Він лунко хихотів, не прагнув слави, оргій.
У рань гойднувся в лоні довгожданий плід –
Від рос липневих, під густий чаїний стогін.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Прости меня, Господь... - ИННА РАДУЖНАЯ Я продолжаю получать отзывы на это стихо. Меня спрашивают, почему я прошу прощения у Господа за страдания, а не за грехи. Я сегодня чувствую, что тогда писала другая ИННА, но я её понимаю. Просто между строк нужно прочесть следующее: "Прости меня Господь за то, что страдаю сама и не зову Тебя помочь нести крест, за то, что принимаю близко к сердцу всё, что происходит вокруг и и не молюсь, прося поддержки". Мне моя крёстная сказала: "Очень трудно жить среди сотен и тысяч людей, в которых нет Христа". По-этому я понимаю ту ИННУ - без помощи и поддержки, без верующих людей, без братьев и сестёр во Христе, вдали от церкви, без средств к существованию ей было очень трудно. Сейчас появилась поддержка, я читаю Библию...